Чому «республіканці» звучить інакше, ніж 20 років тому

Українське слово «республіканці» ніколи не було нейтральним. У дитинстві я чула його здебільшого в підручниках історії: «республіканці Риму», «республіканці часів УНР», «радянські республіканці». Кожне покоління ніби підсвідомо домальовувало до слова свій колір — червоний, синьо-жовтий чи навіть чисто білий. Сьогодні, коли це слово знову з’являється в новинах і соцмережах, воно відчувається інакше: гостріше, тривожніше, ніби вимовляється з акцентом, якого раніше не було.
Слово на роздоріжжі
Колись «республіканець» означав просто «прихильник республіки». У радянському словнику 1950-х це було майже синонімічно «радянський громадянин». У 1990-х, коли Україна тільки-но здобула незалежність, слово звучало урочисто й наївно водночас: ми всі стали республіканцями, бо нарешті мали свою республіку. Тепер же, коли хтось каже «республіканці», перше, що спадає на думку, — не ідея форми правління, а американська партія. Це не вина слова, а наслідок глобального інформаційного тиску. Ми дивимося одні й ті самі стрічки новин, читаємо одні й ті самі заголовки: «республіканці заблокували законопроєкт», «республіканці виграли Палату представників». І поступово слово, що мало би говорити про громадянську ідентичність, перетворюється на етикетку партійної приналежності за океаном.
Парадокс близькості
Найдивніше, що це відчуження відбувається саме тоді, коли сама ідея республіканізму в Україні стає надзвичайно актуальною. Ми вчимося жити без монарха, без «батьків нації», без вертикалі, що виправдовує себе історичною неминучістю. Республіка — це постійна робота над тим, щоб влада не перетворювалася на спадкову власність. У цьому сенсі українські республіканці зараз не менш важливі, ніж у часи Центральної Ради. Але слово, яке має їх ідентифікувати, ніби перехопили іноземні новинні цикли. І ми мимохіть починаємо говорити «прихильники республіки», «антимонархісти», «демократичні сили» — усе, аби тільки не вжити «республіканці», яке вже «зайняте».
Мова як арена
Це не вперше, коли українське значення слова стискається під тиском англомовного контексту. Колись «ліберал» означав «прихильник свободи»; тепер часто звучить як лайка. «Консерватор» колись асоціювався з береженням традицій, а нині сприймається як «той, хто хоче повернути минуле». «Республіканці» лише наступне в черзі. Питання в тому, чи дамо ми слову зберегти свій український смисл, чи змиримося з тим, що воно стане черговою калькою.
Як повернути слово
Повертати слово — не означає вигадувати нове. Достатньо просто вживати його в українському контексті, не боячись асоціацій. «Українські республіканці виступають за зменшення президентських повноважень». «Молоді республіканці організували пікет під Офісом Президента». «Республіканці вважають, що армія має бути поза політикою». Кожне таке речення — це крок до того, щоб слово знову звучало своїм голосом.
Можливо, за кілька років «республіканці» знову стане тим, чим воно було на початку ХХ століття: не партійним брендом, а громадянською позицією. Поки що ж ми живемо в момент, коли слово балансує між двома світами — українським досвідом і глобальною медіареальністю. І саме від нас залежить, на який бік воно нарешті впаде.